Серед артефактів, які відтворюють реалії нацистського окупаційного режиму, представлено звичайну дерев’яну миску для їжі в’язня концтабору Аушвіц Григорія Жулинського. Це ледь не єдина річ, яка допомогла йому вижити там, де панувала тільки смерть.
Історію цього місця почали прискіпливо досліджувати лише в середині 2000-х рр. У 2007 р. Президент України Віктор Ющенко під час візиту польського колеги отримав згоду на організацію постійної національної експозиції в Державному музеї Аушвіц-Біркенау (м. Освенцим, Польща), який щороку відвідує понад 1 млн людей з усіх куточків світу. До проєкту долучили й нас, однак на той момент у фондах виявилося обмаль матеріалів. Робота над цією темою з часом ставала все більш інтенсивною, попри те, що з багатьох причин українська виставка в колишньому концтаборі поки лишається на папері. Спершу було складено списки та розіслано листи-запити з анкетами 1121 бранцеві Аушвіцу. На 2009 р. у відповідь надійшла 131 відповідь, 99 із них – зі спогадами, світлинами та документами з родинних архівів. Приблизно тоді ж відомий український літературознавець і політик Микола Жулинський передав надзвичайно цінні матеріали свого батька, серед яких була вищезгадана посудина, що дозволила йому відносно краще харчуватися, порівняно з тими, хто такої не мав. Перед нами постала неймовірно драматична, проте зі щасливим присмаком порятунку та зустрічі сімейна історія. З початком Першої світової родину Жулинських російські війська, що прийшли на українські терени Австро-Угорщини, силоміць вивезли з Рівненщини в Катеринославську губернію (нині Дніпропетровщина). В 1917 р. від тифу помер батько Григорія, а потому й мати, з якою вони поневірялися майже рік. Хлопець виховувався в дитячому будинку у Варшаві та при школі в м. Ченстохов (Польща).
В 1920 р. повернувся додому до сестер Анастасії та Федори, яким ще в 1918 р. поталанило перейти кордон із Польщею. Відтоді наймитував, мав сім’ю: дружину, сина Миколу (1940 р.н.). У 1930 р. призваний у військо Польське, далі доєднався до секти баптистів, ставши мандрівним проповідником. Із приходом радянської влади в 1939 р. був мобілізований до лав Червоної армії, учасник боїв на кордоні, в червні 1941 р. під Дубно потрапив у німецький полон, однак був відпущений як поляк. У 1943 р. в рідному селі заарештований під час облави. В’язень концтабору Аушвіц-Біркенау, працював у трудовій команді. За три місяці Григорія перевели до концтабору Дахау, а в 1944 р. – до трудового табору Саган (Польща), з якого він зміг урятуватися. Переховуючись, познайомився з місцевою остарбайтеркою, яка підгодовувала втікача, так знову вижив. По завершенню Другої світової хлопець і дівчина разом опинилися в американському збірному пункті, побралися та виїхали у США. В 1971 р. за сприяння Виконавчого комітету Союзу Товариств Червоного Хреста та Червоного Напівмісяця Григорій розшукав свою сім’ю в Україні, яку вперше побачив у 1976 р. після довгих років розлуки. Пішов у засвіти в 2008 р.Саме такою карколомною та неоднозначною є справжня українська історія Другої світової війни.