Битва за Дніпро – одна з найкривавіших військових операцій в історії Другої світової війни. Українські історики переконують, що за 4 місяці битви за Дніпро загинуло близько 400 тисяч людей, більшість із яких полягла у вересні-жовтні 1943 р. на Букринському плацдармі. Значну частину з них становили так звані «чорносвитники», «чорнопіджачники» або «чорна піхота» – умовна назва піхотних підрозділів Червоної армії, які формували з цивільного населення окупованих нацистами територій після їх повторного захоплення військами СРСР. Це молоді хлопці віком від 16 років і чоловіки, старшого віку, які були похапцем мобілізовані до війська так званими «польовими військкоматами», щоб «змити кровʼю ганьбу перебування на окупованій території». Для радянського командування така мобілізація була не лише поповненням війська. Йшлося про покарання українців, які залишилися на окупованій нацистами території, а відтак вважалися зрадниками. Часто їх відправляли у бій не лише не навченими, але без спорядження, а часом і зброї. Власне й назва «чорна піхота» або «чорнопіджачники» пішла від цивільного одягу, в якому вони йшли в бій. «Чорносвитники» – назва частин, набраних переважно із селян, що були одягнені у доморобні свитки. Як і штрафні батальйони їх використовували у ролі «гарматного м’яса» при наступальних діях Червоної армії. Таке ставлення до новобранців, дивувало навіть нацистів, яких вони називали «Beutesoldaten» («трофейними солдатами»).
Тему «чорної піхоти» науковці музею почали прискіпливо досліджувати та експонувати в музейному просторі в 1990-х роках.
З початком німецько-радянської війни Петро Мовчан, мешканець с. Строкова на Київщині, був мобiлiзований до Червоної армiї – рядовий 6-ї армiї Пiвденного фронту. Пiсля важких боїв на Кiровоградщинi потрапив у полону. До вересня 1941 р. перебував у таборi радянських вiйськовополонених у м. Кiровоград (нині Кропивницький), а потiм був звiльнений. Повернувся у с. Строкова. У жовтнi 1943 р. був знову мобiлiзований до Червоної армiї. Разом з iншими односельцями прибув на Букринський плацдарм. Там, без обмундирування, пiдготовки потрапив на передову. Наприкiнцi 1944 р. дружина Петра Мовчана отримала сповiщення про загибель чоловiка. Улiтку 2008 р. пошуковцi загону iм. генерала Ватутiна пiд час експедицiї знайшли непохованими рештки загиблого червоноармiйця, у кишенi пiджака якого – вцiлiла судова повiстка на iм’я Мовчана П.Д. З цим документом вони звернулись до Музею, де було знайдено сповiщення про загибель i з’ясовано адресу рiдних загиблого. Було виявлено, що у с. Строкова живуть двоє синiв П. Мовчана, його онуки й правнуки. У серпнi 2008 р. вiдбулося перепоховання Петра Мовчана у своєму рiдному селi. Про останнiй бiй солдата вiдомо зi слiв його односельцiв, якi повернулися додому. Переправившись пiд вогнем ворога на правий берег Днiпра, вiн облаштував вогневу точку. Кулеметним вогнем нищив ворожу пiхоту, але сили були нерівні, вибух накрив кулеметника. Рештки кулемета, гiльз, металевий стакан, що знайденi на мiсцi загибелi П.Д. Мовчана, рiдні передали до Музею.