В умовах воєнних протистоянь і політичних катаклізмів ХХ ст. писалась історія української нації, яка й досі виборює своє право на життя, незалежність та державність.
Від 19 вересня 2019 р. до 24 лютого 2022 р. в Музеї діяла виставка «Україна. Незакінчена війна…». У розділі «Українська пам’ять про Другу світову» експонувалися матеріали Теодозії Плитки-Сорохан. Із чорно-білої фотографії 1940-х рр., вицвілої до кольору сепії, на нас дивилася дівчина в гарному традиційному гуцульському вбранні. Важко уявити, але та сама дівчина майже 10 років носила грубезну робу в колимських таборах і навіть після звільнення – бо не було що вдягти. Куфайка й спідниця вицвіли, запрані, заношені до дірок. У трохи кращому стані – табірні штани з нашитим на правому коліні шматком тканини з номером М-311.
«Літерні» номери на одязі, відповідно до постанови Ради міністрів СРСР від 21 лютого 1948 р. носили в’язні особливого табору № 5 «Берлаг», що діяв у 1948–1954 рр. У 1950 р. середня «житлова площа» на одного невільника в Береговому концтаборі становила 1,13 м², а в деяких табірних відділеннях 0,8 м; тривалість робочого дня ув’язнених – 10–14 годин на добу.
В’язнем Берлагу в 1949–1954 рр., а до цього – Північно-Східного виправного табору (Севвостлаг) була й Теодозія. Працювала на лісоповалі, уранових шахтах: за зиму доводилося вибивати по три шурфи (глибина – до 20–30 м, площа поперечного перерізу – від 0,8–4 м2).
Рідний дядько політбранки Іван Плитка – колишній офіцер Легіону Українських січових стрільців, активний член Організації українських націоналістів (ОУН), друг Євгена Коновальця, її засновника. Не дивно, що Теодозія виросла свідомою, патріотично настроєною українкою. У 1939 р. дівчина вступила до юнацької мережі ОУН (референтура пропаганди). У 1944 р. стала зв’язковою, розвідницею місцевої боївки (від 1945 р. – у складі Тактичного відтинку-21 «Гуцульщина» Воєнної округи «Говерла» УПА-Захід).
У березні 1945 р. за участь у діяльності підпілля ОУН на теренах краю 25-річна Одосія (так звали її в селі) була заарештована й засуджена до 10 років колимських таборів. Умови життя і праці були не просто важкі, а вкрай жахливі та небезпечні. Молода людина втратила здоров’я, проте віра її ставала сильнішою. Рятували молитва, спомини про Україну, вишивання – воно було ніби повернення додому (як згадувала потім жінка). На Колимі для вишивання виготовляла голки з риб’ячих кісток, а клаптики тканини й нитки брала з одягу – власного та інших бранок.
У 1956 р. Теодозія повернулася до рідного с. Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Власноруч відремонтувала батьківську хату. Працювала в колгоспі, вишивала, ткала, малювала, збирала фольклор, писала співанки, навчилася грати на гітарі. Незважаючи на встановлене за нею стеження, займалася активною громадською діяльністю, зокрема відстоювала місцевий храм Різдва Пресвятої Богородиці, щоб його не забрали у віруючих.
Про своє нелегке життя й непросту долю Теодозія Плитка-Сорохан розповіла у книжці «Нескорена духом лілея». Вона є авторкою трьох збірок гуцульських співанок: «Криворівське розмаїття», «Від Черемоша до Колими» та «На струнах душі і серця» (виданих, до речі, за власну пенсію).
14 лютого 2017 р., напередодні Стрітення, легендарна гуцулка пішла з життя у віці 95 років, приготувавши все в останню путь, щоб не завдавати нікому клопотів.
Її доля, непохитність, любов до життя, віра в кращу будучність України надихають нащадків на боротьбу за свою державу, за своє майбутнє з одвічним ворогом – Московією.