В експозиційному просторі Музею представлений нотатник із рукописами поезій українського письменника та громадського діяча, голови правління Спілки письменників УРСР, лауреата багатьох премій, Героя України Олеся (Олександра) Гончара. Серед них вірш «Україні», написаний у 1941 р. Цю унікальну реліквію з авторським виправленням рядка «І не страшить мене Сибір», як і інші предмети писемної автентики, стало можливим експонувати, коли Україна здобула незалежність. Цей артефакт вперше було представлено в 1994 р. після докорінної (як для того часу) реекспозиції.
З початком німецько-радянської війни Олесь Гончар, студент філологічного факультету Харківського університету, у лавах студентського батальйону брав участь в оборонних боях на території України. Під м. Харків, зазнавши поранення, потрапив у полон. Від вересня 1943 р. – знову на фронті. Воював на теренах України та Європи. У перервах між боями побачене фіксував у своїй творчості, яка відображала особисті переживання патріота-українця. За словами самого Олеся Гончара, «Поезії воєнних літ» несли в собі зародки тих образів, які згодом дістануть розвиток у трилогії «Прапороносці».
Водночас письменницьким розквітом сталися суперечності письменника із владою. Він перебував конфлікті з можновладцями й відкрито таврував їх за те, що вони абсолютно не турбуються про «маленького українця», заперечують його існування. Після виходу роману «Собор» (уперше опублікований у січні 1968 р.) автора звинуватили в підриві державного устрою, очорненні тодішньої влади, наклепі на «простих людей – радянських працівників». «Собор» було заборонено видавати майже 20 років, а від ув’язнення письменника врятували хіба що його відоме ім’я та підтримка нечисленних союзників серед колег (зокрема, Павла Загребельного та Миколи Бажана). Лише у 1989 р. роман «Собор» був надрукований у видавництві «Дніпро».
У жовтні 1990 р. Олесь Гончар висловив свою солідарність протестувальникам Революції на граніті. Демонстративно вийшов із Комуністичної партії. На сесії ВР України після історичного референдуму 1 грудня 1991 р. саме він оголосив результати волевиявлення українців, якими було підтверджене їхнє бажання жити в незалежній державі. Письменник став одним із засновників Українського фонду культури, який і нині діє на ниві відродження національної культурної спадщини всіх народів, що живуть на території України.
Твори Олеся Гончара перекладали 67 мовами, а Біографічний центр у м. Кембридж (Велика Британія) визнав його «всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 рр.». Письменник не тільки поповнив скарбницю сучасної української культури своїми творами, а й багато зробив для суспільного життя рідної держави.