Помітним артефактом нової україноорієнтованої експозиції Музею війни 1990-х рр. була яскрава хусточка із зображенням відомих споруд Лондона, що належала Людмилі Павличенко. Її життєва історія стала важливою частиною виставкового простору, що розповідав про запеклі бої на Кримському півострові, зокрема за м. Севастополь.І дійсно. Українка. Вважається найбільш успішною жінкою-снайпером, «леді смерть», Герой Радянського Союзу. Удостоєна особливої уваги прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля та президентського подружжя США Франкліна Делано й Елеонори Рузвельтів під час відвідин у 1942 р. цих країн. Своїм прикладом і палкими словами надихнула західних союзників до пришвидшення відкриття другого фронту в окупованій Європі.Коли створювалася та експозиція, попри зміну підходів вона все таки переважно тяжіла до радянського бачення Другої світової війни. Тому до уваги тоді брався канонічний життєпис Людмили.Народилася 12 липня 1916 р. в м. Біла Церква. Невдовзі родина переїхала до Києва. Дівчина навчалася на робфаці, працювала на київському заводі «Арсенал», відвідувала школу снайперів. У 1937 р. вступила на історичний факультет Київського державного університету. До нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз встигла закінчити чотири курси (дипломна робота про Богдана Хмельницького) та навіть пройти короткотермінову снайперську підготовку, після чого добровольцем пішла на фронт. Із червня 1941 р. – в Червоній армії.
Учасниця оборонних боїв на півдні України, як снайпер відзначилася в обороні м. Одеса та м. Севастополь. На липень 1942 р. знищила 309 солдатів і офіцерів ворога (36 снайперів). У червні 1942 р. була поранена та відізвана з передової. Як член делегації радянських студентів-фронтовиків відвідала США, Канаду, Велику Британію, де виступала перед міжнародною спільнотою. Пройшла підготовку на курсах «Постріл», навчила снайперської майстерності багатьох бійців. 25 жовтня 1943 р. удостоєна звання Героя Радянського Союзу. По війні завершила навчання в університеті. До 1953 р. – науковий співробітник Головного штабу ВМФ. Учасниця багатьох міжнародних конгресів і конференцій. Пішла з життя у 1974 р.Та з плином часу, особливо на тлі випущеного в ході російсько-української війни «біографічного» фільму «Битва за Севастополь / Незламна», все більше закрадалося сумнівів про офіційну версію життя Павличенко. Наразі в колах професійних дослідників і просто любителів воєнної історії заново перевіряються факти про її родину, дитинство, інститутські роки та особисте життя; місця й обставини військової служби; значення її закордонних подорожей тощо. Та звісно, головні суперечки тривають довкола кількості знищених нею гітлерівців.Тож, аби віднайти наше справжнє минуле, маємо йти тернистим шляхом у пошуках істини, якою би вона не була.