У Музеї війни відбувся захід пам’яті Михайла Ніколенка, позивний «СОУП» – добровольця, штурмовика 3-ї окремої штурмової бригади, який загинув 30 квітня 2024 року, захищаючи Україну на Луганщині.
Михайло народився 23 серпня 1997 року на Корсунщині. Навчався в Національному університеті харчових технологій у Києві, далі працював у туристичній сфері, жив і працював за кордоном, багато подорожував. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся з Польщі в Україну, щоб стати на захист Батьківщині.
Майже рік Михайло шукав можливість потрапити до війська. Він мріяв служити в «Азові», захоплювався його цінностями, дисципліною, стійкістю та братерством. Фраза «Азов – це воля» була для нього особливою і стала одним із його життєвих девізів під час війни.
Михайло пройшов складний відбір та 4 березня 2023 року склав Військову присягу на вірність Українському народові. Після підготовки й навчання у Великій Британії став солдатом і штурмовиком 3-ї роти 1-го механізованого батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.
Позивний «СОУП» він обрав на честь улюбленого героя Джона «Соупа» Мактавіша з гри Call of Duty.
Михайло воював на Бахмутському та Авдіївському напрямках, у Серебрянському лісі. Діставав поранення і тяжку контузію, але щоразу повертався до побратимів. Неодноразово добровільно виїжджав на евакуації, вивозив поранених і забирав із поля бою загиблих.
30 квітня 2024 року під час ворожого штурму поблизу Нововодяного на Луганщині Михайло був за старшого на бойовій позиції. Разом із побратимами він тримав оборону. «СОУП» загинув від кульового поранення, захищаючи своїх.
На заході у Музеї про Михайла говорили його батьки Григорій Васильович та Наталія Михайлівна, друг дитинства Ігор Зозуля, позивний «Артист», представники та побратими 3-ї окремої штурмової бригади, Ветеранського корпусу міста Києва 3 ОШБр, а також міський голова Корсуня-Шевченківського Віталій Мацюк.
Для родини Михайла присутність його побратимів з «Азову» стала особливо символічною: вони прийшли підтримати рідних, вшанувати пам’ять Героя та віддати шану воїну, який так мріяв бути серед них.
Щемливою подією під час заходу став подарунок від художниці Беати Куркуль. Мисткиня створює портрети загиблих захисників та передає роботи їхнім родинам. Історія Михайла її глибоко вразила, тож вона написала його портрет і особисто прийшла на захід, щоб підтримати родину та вшанувати пам’ять мужнього воїна. Портрет, створений Беатою, родина передала до Музею.
Представники організації українських націоналістів «Центурія» київського осередку також долучилися та виголосили промову. Разом із ними участь у заході взяв ветеран та письменник Руслан Книш, який зачитав Декалог українського націоналіста.
Окремо до присутніх звернулася сестра Михайла Альона Ніколенко. Для неї він назавжди залишиться не лише «СОУПом» – воїном, штурмовиком і захисником, а передусім її братом Мішею: усміхненим, добрим, щирим, закоханим у подорожі, музику, тварин і життя.
«Міша не народився воїном і не готував себе до війни. Він сам зробив цей вибір, коли його країна опинилася в небезпеці», – говорить Альона.
Пам’ять про Михайла живе у спогадах його рідних і друзів, у портреті, створеному Беатою Куркуль, та в Кузі – рудому коті, якого Михайло врятував у Дружківці й привіз додому.
Указом Президента України № 466/2024 від 17 липня 2024 року Михайла посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Також його відзначено нагрудним знаком «Комбатантський Хрест» та посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Корсуня-Шевченківського».
23 травня 2026 року в Пантеоні Героїв біля Мотронинського монастиря в Холодному Яру відкрили меморіальний барельєф на честь Михайла Ніколенка.
Захід завершився молитвою націоналіста, яку виголосили військові «Азову».
Ми пам’ятаємо Михайла – і разом із ним пам’ятаємо тих, хто віддав життя за свободу України.
