Минулого тижня в Музеї війни відбулася зустріч із Володимиром Костяном, жителем Олешок, якому навесні 2026 року вдалося виїхати з окупації.
З початком широкомасштабного вторгнення росії чоловік залишився в рідному місті, допомагав українським військовим, передавав Силам оборони дані про переміщення російської техніки. У перші дні великої війни після масованих обстрілів поранені бійці, відступаючи, переховувалися на околицях міста. Володимир розмістив у себе вдома 28 осіб, забезпечив їх їжею і за кілька діб зміг човнами переправити на правий берег Дніпра, де вони приєдналися до свого підрозділу. Згодом йому ще не раз доводилося знаходити поранених військових і надавати їм допомогу.
До війни Володимир займався бджолярством, і це полегшувало йому пересування між населеними пунктами. Під виглядом пасічника чоловік нібито шукав локацію для розміщення вуликів – їздив полями, визначаючи місця дислокації російської техніки, й передавав координати ЗСУ. Окупанти затримали його в листопаді 2022 року, далі були рік у слідчому ізоляторі в окупованому Каланчаку, жорстокі допити, приниження й катування електричним струмом. Через рік Володимир отримав умовно-дострокове звільнення й повернувся до Олешок. Ще два роки перебував під наглядом російських силовиків: його зобов’язали регулярно з’являтися в районне відділення поліції Скадовська. Але й за таких обставин Володимир власним авто вивозив людей з Олешок до Скадовська, а повертаючись, доправляв харчі тим, хто залишався під окупацією.
За словами Володимира, нестача їжі почала відчуватися взимку 2025 року. Уже тоді доводилося ходити покинутими хатами й шукати бодай крупи чи борошно. Із кожним місяцем жити ставало дедалі гірше. По місту було більше прильотів. Окупанти перетворили Олешки на навчально-тренувальний полігон для операторів дронів і відкрито заявляли, що удари біля осель є навчальними маневрами. Ситуацію ускладнювала суцільна замінованість міста.
Лише в березні 2026 року Володимир виїхав із окупованих Олешок через гуманітарний коридор «Доманове – Мокрани». Каже, це стало можливим завдяки допомозі українських воїнів, яких рятував у 2022 році. Вони забезпечували йому підтримку з повітря в «сірій» зоні, супроводжували автомобіль безпілотником, хоча кілька разів доводилося зупинятись через ризик потрапити під обстріл.
Сьогодні Володимир підтримує зв’язок із земляками. Під час зустрічі ми мали нагоду почути відверту розповідь про нинішню ситуацію в місті й людей, які там залишаються. Запрошуємо переглянути повну версію розмови з Володимиром Костяном на YouTube-каналі Музею.
Дякуємо олешківцям, які нині проживають у Києві й завітали до Музею на зустріч із земляком. Попри ракетні вибухи та відстань від рідного дому, знайомі обличчя й спільні спогади наповнили неспокійний суботній день відчуттям єдності, взаємної підтримки та непохитної віри в Україну.
